Очередной трудный день моей жизни подходил к концу. Солнце, склоняясь к закату, своими исчезающими лучами играло на моем окне. Смотря на это удивительное творение Господнего перста, сердце поражалось Божьей мудрости, простоте и красоте Его творения, венцом которого есть человек. О, что мы можем в этой жизни и почему она дана нам? Для чего? Одни страдания и неопределенность, но почему?
Вдруг послышался лай собаки. В дверь постучали, и на пороге появилось две молодых сестры. Они уселись на диванчике, и начался разговор. Разговор, который я никогда не забуду! Словно меч мою душу пронзили слова: «Мы пришли посмотреть - не умер ли ты еще???» Они ушли. Тишина…
С невыносимой болью в груди, упал на колени и начал кричать так, что лишь губы шевелились в безмолвном: «Исцели!». Сердце разрывалось на части, а острая боль сковала все мое изнемогшее от болезни тело, что даже не мог пошевелиться. Душа, душа же продолжала молить пред престолом Всевышнего, ожидая ответа на вопрос, на который не могут ответить люди: «Почему еще…?». С глаз потоками хлынули слезы, омывая застывшие безмолвные губы, сердце успокоилось.
Вдруг, комнату осветил яркий свет, и я увидел протянутую ко мне руку Христа, за тем послышались слова: «Восстановлю из праха!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
