Тюрьма там Павел и Сила
Тюрьма!Найдут ль хвалы слова?
Не ропщут.Сыро, нет окна,
Молитва? Вроде в никуда.
Колоды жмут и раны ноют,
Но что все слышат?За стеною
И даже тут это не скроют
Слова молитвы.Ночь застыла,
Не спят лишь Павел и брат Сила.
Из сердца льют и льют слова
И вот молитва победила,
Небес достигла,пришла сила.
Толчок и дрогнула земля.
Темница ты еще жива?
Стен нет,разруха до нуля;
Картина право же страшна
Темничный Страж!АУ проснись.
Смотри на двери!Беги вниз!
От них зависит твоя жизнь.
В руках блеснул острый кинжал,
Еще минута; Страж бы лежал!
Но голос Павла возрождал.
Услышал страж. -"Огня"-сказал.
Такое!Просто поражен.
-Бежать могли.И страж смущен.
Скорее вниз.Уж свет зажжен.
не только факел здесь горит.
Здесь в сердце стража кровь кипит.
Как мне спастись и снова жить ?
Уверуй,что Иисус Христос!
Как часто мы в плену сомнений
Забыв ,что Божие творение,
Стенаем,ропщем в плену лени
Не просим Господа-Прозрения!
В молитве руки воздевая,
Сердца, колени преклоняя,
Желаем здесь сегодня рая.
Кричим-Прими! Уже святая.
Забыв как много на земле,
Темничных стражей и не стражей,
Их сердце томиться во мгле,
Кто тихо за них скажет?
Иду,чтоб светом быть во мгле!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
