Только в Боге мысль твоя серьезна,
Только в Боге можешь мудрым быть,
Только в Боге можешь мыслить точно,
Только в Боге можешь всех любить,
Только в Боге знаешь все ответы,
Только в Боге видишь План Отца,
Только в Боге, только в Божьем Свете
Ты поймешь Величие Творца.
Только в Боге мысли совершенны,
Только в Боге ты не знаешь страх,
Только в Боге не живешь мгновеньем,
Только в Боге попираешь прах.
Только в Боге истинны все знания,
Только в Боге очищаешь мысль,
Только в Боге выше всех желаний,
Только в Боге устремишься ввысь.
Только в Боге чувствами владеют,
Зависть, гнев и корысть не берут,
Только в Боге Семя Божье сеют,
Только в Боге праведно живут…
Остальное – тленные мгновенья,
Остальное – вечная игра,
Остальное – долгое плененье,
Остальное – тоже План Отца.
Должен дух переболеть в страданьях,
Должен дух изведать все пути,
Должен дух взрастить то пониманье,
Чрез которое начнет к Отцу идти.
Должен сам выискивать ответы
И умом в себе пытать Отца,
Должен сам он устремиться к Свету,
Осознав, что искорка Творца.
Этот путь извечно изначален
И другого не было и нет,
Путь единственный, путь к Богу, путь печалей,
Путь, который выведет на Свет.
Наталия Маркова,
Россия, Ростов-на-Дону
семейная, религиозная образование высшее, интересы - религиозные стихи и проза
Прочитано 5603 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
