Комментарий автора: На самом деле этот стих обращен к одному человеку, который живет за 3500 км от меня, да и это только по прямой линии... Мы ни разу не виделись. Правда переписываемся ("что я пишу рукой") и уже даже говорили по телефону. Это также верующий человек, наш брат во Христе. Он действительно возможно скоро приедет сюда - в Украину и я с нетерпением жду этой встречи. И мне интересно, на сколько его впечатление обо мне будет сходится с той, какая я есть.
Мария Пономарева,
Винница, Украина
Я верующая и хочу служить Господу всем, что Он мне дал. Мне сейчас 17,5 лет. Покаялась в детстве, крещение приняла в августе 2007 года. Член баптистской церкви "Дом Евангелия", что расположена на ул. Максимовича 3а. Раньше несла служение в хоре, сейчас - в Воскресной школе, в классе, где детям от 3 до 4,5 лет. Люблю Его всем сердцем и хочу, чтобы Он совершал Свои дела и через меня. Это самое большое для меня благословение от Него. Слава Господу за то что Он сделал для меня в этой жизни!!! Бог добр ко мне!!! e-mail автора:hadassah_mary@mail.ru
Прочитано 9718 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Это ж где ж красота такая снята? Так и хочется духом каким-нибудь нечеловеческим стать и унестись на эту картинку:))))
А образы там всякие - по боку! Чего их зазря создавать-то?..))))
Игорь
2009-05-27 04:34:16
Думаю что этому человеку очень повезло, и не каждая девушка на самом деле пишет стихи, тем болие такие. И еще думаю что то парень должен радоваться и не зевать что бы не пропустить свое счастье.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
